неділя Праотців
...............
...............
Праотці, це люди віри, які жили перед Ісусом. Вони є взірцевим прикладом праведного життя.Кожен з нас має щось спільного з ними. Сучасна людина, подібно як і праотці, не бачила Ісуса. Їхнє життя проходило у постійній вірі й у нестримному очікувані обіцяного через пророків Спасителя. Здається їх і нас щось в’яже – це спільна віра, в передбаченого Спасителя.Їхнє життя проходило у поганському часі, який не знав Ісуса Христа та відкидав Бога, щось подібного є у християн сучасності. Християнство 21 століття перебувавє у ще гірших умовах; реалії сьогодення базуються на безбожжі, неопоганстві, антихристиянському житті. Церква, така як вона є сьогодні, справді, є подібною до пророка вопіющого в пустелі. Дуже часто сучасна поп музика та культура стараються зрообити все можливе, щоб перекричати голос спасіння, який голосить Церква. Наступним постає питання, яку відповідь дати Церкві на випади сучасної культури? Для того, щоб отримати відповідь, слід нам звернутись до голосу праотців, який ми чуємо на вечірній і прослідкувати у який спосіб вони долали проблеми тогочасного суспільства. Спогадуючи вірні сьогодні пам’ять Праотців, прославляймо Христа Визволителя, що звеличив їх між усіма народами, і Господа, що як могутній Владикка, наявно зробив преславні чудеса. Через них він показав нам свою силу - єдину, пренепорочну Божу Діву, Марію чисту, з якої виріс квіт – Христос, що дав усім життя й невичерпну пождиву, і вічне спасіння. По вссіх краях світу поширилась пам’ять Праотцців, сповнена істинним світлом й опромінена зорями благоджаті. Бо Хрстос, як промінне Сонце, засіяв з висоти і здалеку веде з собою ясне сузір’я, яке він засвітив. Наближається Різдво Богочоловіка у Вифлеємі, тож вірно ликуймо, побожно оплескуючи його нароодження, як хвалу передсвяткову. Красуються славою юожественної співучасті: адам радіє нині, як основі й сила мудрих Праотців; співликує Авель і веселиться Енох, радіє сит із Ноєм, співає з патріархами славний Авраам, а Мелхіседек бачить сьогодні чудесне народження. Тому і ми, звершуючи пам’ять Христових Праотців, молимось за спасіння душ наших. Слава Отцю і Сину І Святотму Духові, і нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.Похвалімо, вірні всіх Отців, що були перед Законом: боголюбивого Авраама й Ісаакка, зродженого з обітниці, і Якова з дванадцятьма патріархами та лагідного Давида, вимолюючи для нас прощення від Христа Бога, що у святих своїх славиться Слід звернути увагу на кількка важливих точок, щоб правильно зрозуміти суть празника:1. Бог показав себе через них, щоб бути нам опорою.2. Бог знищив кайдани смерти, і возніс праведників до царства небесного.3. Всі ці стихири – це суцільна молитва-прохання до спасіння4. Через їхну віри ми можемо бути спасенні. З них нам потрібно брати приклад. 5. Праотці є світочами, які з Богом перемогли світ За деякий час будемо на Свят Вечір співати величавий гімн З нами Бог, розумійте народи, і покорятися, бо з нами Бог. Щоб належно приготуватися до зустрічі з народженим Ісусом, потрібно переглянути своє життя і спитати себе: чи я сьогодні готовий прийняти народженого Христа у своє серце? Чи я є подібним до одних з праведників, а можливо пливу течією життя і не звертаю увагу на те, що кличе мене до спасіння? Нехай Бог Благословить

Nedia Otsiv
............
............
Неділя ОтцівМинулої неділі ми згадували праведників старого завіту, які очікували приходу Спасителя. Согодні, Неділя перед Різдвом Христовим, і Церква возвеличує тих людей, які були предками Ісуса по крові . Вони говорили про Христа як істинну людину. Саме тому недільне євангеліє ррозказує про родовід Ісуса Христа, який представляє 42 покоління, від Авраама до Йосифа. Палітра цих імен в черговий раз підтверджують те, що Ісус Христос бувши вповні Богом від Отця, став також людиною, одним із нас, щоб цим дарувати людині Царство Небесне.
Родовід Ісуса Христа представляє лінію людської природи, яка в наслідок первородного гріха втратила зв’язок з Богом. Цілковито яскравим представлено людство, яке боролось з своїми переживаннями, неодноразово грішило, але через навернення і покаяння повертало собі втрачену Богом виткану одіж. Справді Христос прийшов до тих самих людей, якими ми є сьогодні. До цього зламаного й скривдженого гріхом народу Ісус приніс любов і прощення. Христос не прийшов до досконалих людей, а навпаки обрав грішну людину як об’єкт якому потрібно послужити. Це являється головним мотивом сьогоднішньої неділі.

Церква святкуючи воплочення Христа ніби підносить всю людську природу до ніг Спасителя, щоб він взяв її на себе і подарував їй через смерть і воскресіння кардинально інший зміст й образ. Цим ділом Ісус прославить наше життя, яке через смерть і воскресіння з’єднається з Ним, подібно як сьогодні у ангельському співі єднаються небо й земля.Родовід Ісуса Христа представляє нам людину, яка маючи немочі все ж таки співпрацює у Боготворчому задумі. Кожен з нас в той чи інший спосіб помиляється й чинить гріх, але Бог його не відкидає за це, навпаки дарує кожному можливість бути долученим до родоводу який зв’язує нас з Христом прославленим. Подібно як Авраам почувши поклик Бога вийшов з рідної землі і подався в край невідомий для того, щоб там знайти обіцяну Богом землю; подібно й ми є покликані Христом вийти з власного егоїзму й прямувати до святості.

За приклад богопосвяченого життя нам можуть послужити Йоаким і Анна, батьки Богородиці. Після довгих років сорому бездітності, вони отримали плід своєї молитви – Богом вибрану невісту, яка сказала ангелу: „Нехай станеться за твоїм словом”. Виховання Йоакима й Анни своєї дочки Марії стало запорукою сильної віри для ще молодої дівчинки – покликаної до співпраці у ділі спасіння. Своєю згодою й з волі Бога, привела вона на світ Богочоловіка, який на хресті підніс все людство у гріхах, але воскресив його безгрішним у гробі дарувавши шлях до Царства Небесного.

На останок, найважливіше, що ми повинні собі взяти з сьогоднішньої неділі це те, що Христос прийшов до таких самих людей як ми. Вони також боролися з гріхом як і кожен з нас. В цому ми нічим не відрізняємось. Часи міняються, але люди залишаються такі самі. Ми сьогодні не повинні боятися образу яким нас наділив Бог, у нашому житті кожен з нас покликаний стати людиною з великої літери, бо через Ісуса ми отримали спасіння.Різдво наступає, радіймо і веселімося, бо Ісус приходить в наше життя.

Sviaty Mykolaii
...............
...............
Нехай Господь благословить Вас!
Я зустрів нову і дивну таємницю!
У моїх вухах лунає пісня пастухів, це не є наспів мякої мелодії, але гучний, величавий небесний гімн!
Ангели співають!
Ангельські голоси звучать в унісон!
Херувими звіщають радісну хвалу
Серафими вихваляють Його славу
Всі радіють з цього великого свята зустрівши Господа тут на цьому місці, на землі і чоловіка на небі. він заради нашого спасіння замешкав серед нас; і ми з сокрушеним серцем вихваляємо його божественне милосердя!
Сьогодні Вифлеєм подібний до небес, слухає від зірок ангельський спів і сонце стає свідком сходження Сонця Правди!
Не питаймо як це було досягнуто оскільки Божа Воля є причиною змін природних законів. З своєї Волі Він має такі повноваження. Він зійшов. Він зберіг. Всі речі рухаються в покорі до Бога.
Сьогодні Він є роджений! І Він приходить. У своєму приході він стає людиною, але не втрачає своєї божественної суті.
З цих безсмертних слів св. Іван Золотоустий розпочинає свої Різдвяні гомілії. Ці слова були написані у віках де віра займала центральне місце у житті. Цей образ виявляє правду, яка є актуальною вже близько 1600 років. Можемо спитати, як слова людини яка жила так далеко від нашого часу будуть важливими й сьогодні? Відповідь дуже проста – ці слова як джерело постійно струменять живою вірою й любовю. у цих кількох лініях святий Іван Золотоустий говорить, що Бог став людиною і Він може у своїй силі він може змінити лад природи. Ісус зробив це з великої спасаючої любові до людини. Іван Золотоуст дійсно надав словам невимовної краси. Навіть у перекладі він висвітлюється як художник який за допомогою слів творить картину.
За допомогою такої краси він хоче представити нам Бога.
У нашій літургійній традиції музика відіграє дуже вагоме значення. Особливо зараз, у Різдвяний час, актуальними стають колядки. Люди дуже сильно цінять музику, співи оскільки вони стають важливими комунікативними засобами у молитві. Дійсно, під час спільного богослужіння молитва і спів ідуть у парі. У правдивому богослужіння літургійна музика надихає, вона рухає віру. Ми не повинні оглядатись на вчорашній день, навпаки покликані творити літургійну музику, яка б надихала сьогодні людей до молитви. Був день коли християни з нетерпінням очікували приходу свята, чули що св. Роман Сладкопівець випадково може прийти. Слухати тропар дня під час літургії це є щось дуже хвилююче. Святий Роман дійсно був героєм народу, тому що він включив ритмічну поезію до церковного обслуговування. Він був автором різдвяного кондака, „....(тут піде стандартний кондак з молитовника)”. Заслугою його також є те, що він найсвітліше показав трансцендентність Бога (тут треба якось інакше це слово подати бо багато не знають, що мається на увазі). Своєю працею він доказав, що може всім представити Бога через пісню (тут я додав слово „пісня”, щоб логічно завершити речення). Справді, на багатьох шляхах це залишається основним об’єктом молитви. Коли кожен з нас постарається на шляху до Різдва закарбувати ці маленькі настанови у власному серці, тоді ми зможемо величаво зустріти народженого Спасителя. Нам не потрібно окремих пояснень щодо важливості постаті св. Миколая у передріздвяному часі, оскільки він залишається надалі фундаментом великого служіння. З цієї перспективи християни всього світу у передріздвяному часі переживають щось дуже важливе, обдаровують один одного подарунками. Єписок Миколай, який проживав багато років тому, робив щось чудове і водночас просте, що принесло йому всесвітню славу. Його секретом була великодушність до ближнього. Всі ікони середньовіччя з зображенням св. Миколая як на Заході так і на Сході високо ціняться подібно як ікона Богородиці. це говорить нам про те, як багато видатних людей пошановують цього святого. У рамах цього свята ми обмінюємось подарунками, які символізують дух дарування (може бути „дух любові” „дух ввічливості”), що його показав нам Святий Миколай.
У наших радіопередачах ми будемо дивитись на постаті видатних людей і важливих подій, які Церква пропонує на шляху до Різдва – це є Святий Роман Сладкопівець і його тропар Різдва, Святий Миколай Чудотворець з благодатним духом, і звичайно Різдвяна гомілія Святого Івана Золотойстого. ми проведемо деякий час у роздумах про те, що ці славетні постаті можуть сказати нам у сьогоднішньому непростому й невизначеному матеріальному світі.
Нехай Бог Благословить Вас!

Rizdvo Xrestove
...............
...............
Христос Раждаєтся Славіте Його,Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися тобі Сонцю правди, і пізнавати тебе Схід з висоти. Господи, слава тобі. Це є різдвяний тропар, який вийшов з пера святого Романа Сладкопівця в 6 столітті.Цей текст висловлює чудову дійсність, яку ми дуже часто не помічаємо. У ньому знаходимо правдиве значення Різдва..Сьогодні ангели нас запрошують до убогої стаєнки де лежить новонароджений Ісус, Бог, Спаситель. Цей Бог простягає свої руки до нас, бо хоче обійняти все своє створіння. У такий спосіб війшов у наше життя творець світу. Бог себе всеціло обявив нам у слабості та убогості. Тут не бачимо слави і не чуємо війскових оркестрів. Ось у такий спосіб Бог діє, у його немочі проявляється велика сила; Він відрікся від пишних палат, великого успіху та могутності. Для нас така покора є потужним прикладом для наслідування. Прихід Христа до убогої стаєнки рівноцінний тому, що ми також у своєму житті повинні в певній мірі відмовитись від осліплюючого успіху та високої карєри заради Царства Божого. Кожне сотворіння живе любовю, такою любовю, яка не примушує до затрати надто великих сил. Для Бога земні речі не є аж так суттєві. Поступок новонародженого Христа мав би нас шокувати з того, що Він кожного року приходить до нас у тій самій любові, що бачимо у невинній дитині або у розпятому на хресті. Нам показано серце всього сотворіння. Для нас дуже часто важливим є забезпеченість та успішність. Нам важко уявити, що влада може показатися в такі формі у якій Бог нам показав.Щоб краще це зрозуміти, ми повинні змінитись. Нам потрібно багато відваги, щоб поступити так само як Бог. Ніхто не сказав, що це буде легко. Ввести покору та любов у своє життя залишається основним і найважливішим завданням кожного. Тоді ми зможемо приєднатись до новонародженого і станемо учасниками Спасівельної місії.

.....................................................................................................................................................................................................................................................................

Євангеліє М’ясопусної неділі (Мт. 25, 31-46)
...........................................
...........................................

Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави.

32. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів;

33. і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч.

34. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу.

35. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли;

36. нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене.

37. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли?

38. Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули?

39. Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе?

40. А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили.

41. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його;

42. бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли;

43. був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене.

44. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?

45. А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили.

46. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”

Проповідь на М’ясопусну неділю
..............................
..............................

Ця неділя базується на фундаменті попередніх неділь. Вона заохочує нас користати з усіх скарбів Великого Посту. Стрижнем орієнтування у неділю митаря і фарисея для нас була покора, до якої нас заохочував сам Христос словами цієї притчі. Неділя Блудного сина – це вияв безмежної любові Отця до своїх дітей. Адже Бог – це любов, любов, яка без будь-якого упередження поширюється на кожнгог з нас, незважаючи на наші переконання чи стереотипи.
Отож, для нас це означає, що ми власноруч керуємо своїм життям, і все майбутнє знаходиться у наших руках. Зрозуміймо це! Збагнімо волю Отця!

У нашому житті ми не повинні звинувачувати своїх товаришів, рідних і співпрацівників у том що наші плани не вдались. Потрібно завжди залишатись при своїй думці і своїх переконаннях. Бог буде судити кожного по його вчинках. Реальністю Божого суду є, що кожен буде відповідати окремо за себе.
Молімось за вдалий початок Великого Посту. За тиждинь будемо починати дорогу, яка веде до страстей Христових. Просімо у Бога, щоб він дарував нам ще більше покори і розуміння інших, допоміг віднайти любов у дорозі до святості.

Євангеліє Сиропусної неділі (Мт. 6, 14-21)
.........................................
.........................................

14. Коли ви прощатимете людям їхні провин
и, то й Отець ваш небесний простить вам.
15. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.
16. Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.
17. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя,
18. щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі.
19. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають.
20. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають.
21. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце.

Проповідь на сиропусну неділю
.............................
.............................

Сьогодні ми розглядаємо щось більше, ніж щоденна буденність. Нерідко ми знаходимось у пошуках спокою і гармонії у буденних хвилях життя. У цю хвилину Бог нас просить зазирнути у куток нашої душі.
Апелює до нас, щоб ми складали наше багатство в небі, де ні міль ані злодії не вкрадуть. Це надає нам поштовху для планування майбутнього. Але євангелист робить одну заувагу: «Там де твій скарб – там і буде серце твоє. Найважливішим є те, чи ми дійсно бажаємо відкласти свої скарби на небі? Коли смерть підходить дуже близько, то тоді, направду, замислюєшся над своїми скарбами. Але якими? Чи вони є у мене? Не легко відповісти на таке питання…
Сьогодні Господь проситься від нас переміни, не поверхневої, але кардинальної зміни підвалин нашого життя. Апостол Павло наголошує не відкладати на завтра речі, які можливо зробити сьогодні, щоб ми вже тепер віднайшли шлях до істини.
Ця неділя є, воднораз, Неділею всепрощення. На вечірньому богослуженні свята Церква закликає кожного відкрити своє серце для прощення своєму ближньому всі гріхи і образи. Це початок Великого Посту. У цей день важливо пам’ятати, що ми є християнами у всіх сферах нашого життя.
Нехай Бог Благословить наш початок Великопосної подорожі, яка веде нас до світлого празника Воскресіння Христового.

Перша неділя Великого Посту (Ів. 1, 43-51)
.........................................
.........................................
43. Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.»
44. А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового.
45. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина, з Назарету.»
46. Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.»
47. Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.»
48. Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.»
49. Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів.»
50. Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, - то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.»
51. І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»

Проповідь на Першу неділю Великого Посту
Сьогодні є перша неділя Великого посту. У цей день ми відзначаємо свято правдивої віри. Вона для кожної людини є силою, яка допомагає сприйняти незрозумілі і алогічні речі. Кілька днів тому я мав можливість бути в автомобілі, яке було оснащене системою GPS (супутникова мапа). Ця електронна карта допомагає водію зорієнтуватися у напрямку, в якому він рухається, а також передбачити певні перешкоди на шляху.
Неділі Великого Посту для кожного служить напрямом, дороговказом, який веде нас до світлого Христового Воскресіння. На цьому шляху буде багато випробувань і перешкод, але пам’ятаймо, що з нами Христос, і Він допоможе Нам нести нашого хреста.

Друга неділя Великого Посту (Мр. 2, 1-12)
Оздоровлення розслабленого
.........................
.........................
1. Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі.
2. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом.
3. І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо.
4. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений.
5. Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи."
6. А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі:
7. "І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?"
8. Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: "Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?
9. Що легше - сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?
10. Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, - мовить до розслабленого:
11. Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому."
12. Устав той - і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: "Ніколи ми такого не бачили!"

Проповідь на Другу неділю Великого Посту
........................................
........................................

«Господи допоможи нам стати такими, якими ми були колись, і пробач нам за те, якими ми стали сьогодні». Ці слова з відомого фільму лунають у Великий Піст як безмежне прохання до Творця про прощення наших грішних поступків. Саме цей час духовної великопісної мандрівки ставить нас усіх перед лицем нашої гріховності. У літургічних співах великий піст вимальовується як благодатна ранішня весна, яка приходить до людського серця після скинення старої одежі і придбання нового радісного, квітучого, образу. Весна Христового воскресіння прийде до кожного у момент бажання позбутися своїх немочів і гріховної болі. Такий радісний образ нам зможе подарити тільки Христос, але при одній умові, якщо ми цього захочемо.
У сьогоднішній євангелії розповідається як Ісус прямуючи до Капернауму, по дорозі зупинився в одній оселі, де зібралось багато людей. Христос проповідував до них словом, яке знову показало свою силу і благодать. Вже через кілька хвилин народ, який слухав, побачить чудо, яке скріпить ще більше їхню віру, надію і любов. Таким самим зцілюючим словом Ісус промовляє до кожного відкритого серця, яке, можливо, через важкий біль і бажання тиші, буде оповите несамовитою любов’ю і радісною музикою.
Далі каже нам Євангеліє, що поміж народом, що слухає, знаходиться група, яка дуже критично настановлена до слів Христа, це були законовчителі й фарисеї. Вони завжди пильнували за ділами й промовами Ісуса чи вони часом не розходяться з буквою закону. Їхній постійний спротив Божим ділам і діянню його ласки лише збільшував їхнє засліплення і ненависть до Ісуса, яка ставала що раз то більше запеклою, вчиняла закам’янілими їхні серця. Хоч Христос знав про це все, хоч проникав їхні думки і наміри, хоч оскаржував перед народом їхні облудні вчинки, проте вони зоставалися нечутливими на це все.
Власне таких ворогів вчення і діл Христових у образі різноманітних сект, екстрасенсів, цілителів – не бракує у наші дні. Вони постійно і на кожному кроці поборюють Христа і його Церкву. Хоч пізнають його правду вчення, хоч бачать його Божі, надлюдські діла у вселенній та в його Церкві, однак у своїм засліпленні не пізнають і не визнають Христа-Бога.
Перед довершенням чуда, ще на одну річ звертає увагу нинішня Євангелія, тобто на правдиву любов друзів, які принесли нещасного паралітика до Христа. Їхня любов не обмежується до голослівного співчуття, а навпаки, вона є чинною. Хворий, їхній товариш, був спаралізованим: і всі члени його тіла були безвладні, аж четверо людей потрібно було, щоб його принести до Ісуса. І хто знає з як далека вони його принесли? Любов отих друзів є витривалою, вона все перемагає. Хоч натовп народу не допускає їх до Ісуса, зо всім хворим другом годі їм добитись до дверей будинку, то однак їхня віра і любов не дозволяє їм залишити хворого. Вони обмірковують спосіб, щоб таки дістатись до спасителя. Та геройська любов товаришів стає нагородженою. На їх очах Ісус вчинив чудо.
Кульмінацією зустрічі хворого і Ісуса – це відпущення гріхів. Євангеліє оповідає, що Ісус, узрівши їхню віру, до розслабленого й каже: «Сину відпускається тобі гріхи твої». З цих слів Христових пливе повчання і потішення. Повчання звичайно для нас, бо цим Христос хоче нас навчити, що переважно всі людські немочі й недуги беруть свій початок від гріха. Тому всі тілесні недомагання й недуги треба приймати в дусі покути і перепрошення за гріхи свої і людей. Крім того Ісус вчить також: щоб одержати здоров’я тіла, потрібно наперед оздоровити душу; бо здоров’я тіла лиш тоді має вартість для людини, коли здорова її душа. Далі цим чудом Ісус подав велику потіху для розслабленого, коли сказав до нього ці ніжні слова: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». Джерело твоєї недуги стає виліченим. Без гріха ти будеш цілком здоровим.
Можливо й не один з нас сьогодні є тим євангельським паралітиком, що знаходиться на постелі болів, придавлений своїми злими, грішними схильностями і вадами: пияцтва, розпусти, заздрості, ненависті, гордості, одним словом – скованим духовним паралічем. Хто ж може повернути нам здоров’я? Хто спроможне визволити нас від нашого духовного паралічу, як не Христос? Сьогодні Він чекає нас у храмі, де за посередництвом священика у тайні сповіді очистить наше серце від різних недуг. Господь у нашій життєвій мандрівці посилає нам добрих приятелів, які різними способами і дорогами приводять нас до Спасителя. Нам лише потрібно повірити, що Син чоловічий має силу відпускати гріхи й дати здоров’я душі, а через неї також тілу.
Нехай сьогоднішня неділя утвердить ще раз кожного у бажанні перемінити своє ставлення до великого посту. Нехай кожен відкриє своє серце на промінь божої любові, яка розтопить засніжені простори нашої душі де після повноводної відлиги покаяння настане радісна і квітуча весна. Амінь

Проподь на третю неділю Великого Посту
......................................
......................................

Сьогодні Христос закликає всіх взяти свій хрест і іти за ним. Що означає взяти свій хрест? Що це є наш хрест? Щоб краще зрозуміти слова Христа слід нам оглянутись довкола, що нас оточує. Щоденні проблеми і намагання їх вирішити, бажання бути любленим і шанованим у сім’ї і колі своїх товаришів, безмежна нудьга і небажання працювати та ще багато іншого, що залишається негативним образом у нашому житті. Сьогодні Христос у третю неділю Великого Посту закликає всіх довірити йому свої проблеми і разом з Ним подолати їх. Подібно як Христос взяв гріхи всього людства на себе і проніс їх аж до Голгофи, щоб там їх перемінити на радість і любов, мир і доброту, спокій і повну довіру Божій всемогутності.

Нехай євангеліє сьогоднішньої неділі додасть нам сили взяти свої щоденні проблеми, турботи, непорозуміння і довірити їх Христові, щоб разом з ним їх перенести у любові і витримці. Подібно як корабель, який перевозить вантаж з одного місця на інше, так нехай Христос буде тим кораблем який допоможе нам перенести наші важкі тягарі сьогодення до Світлого Воскресіння.

Проповідь на 4 неділю Великого Посту
Євангеліє від Марка 9, 17-31
............................
............................

В євангельському повчанні четвертої неділі Великого посту розповідається про страждання біснуватого та про чудесне зцілення Ісусом. Сьогодні Христос перед своїми стражданнями, хресною смертю і воскресінням ніби звіщує про те, що виганяючи злого духа з людини тим самим він вижене і поборить того духа через якого в раю згрішили Адам і Єва і тим самим віддали весь майбутній рід людський до рук диявола, духа немочі і глухоти, злоби і заздрості. Своїм сильним словом Христос дарує людині нове життя, яке вже є звільнене від гріха і темноти. У такому новому вимірі, новій одежі чоловік буде видавати радість і світло, яке йому подарував Ісус.
Христос показує всім немічність тих хто є опанований гріхом і тим самим є хворий не тільки фізично, але й духовно. Більшість наших недуг повязані перш за все через малу віру у те, що Ісус може допомогти нам у очищенні свого духовного світу з безлічі гріховних плям. Саме на вірі сьогодні акцентує євангелист, оскільки вона скріпляє очі нашої душі подібно як телескоп чи мікроскоп скріпляє наші тілесні очі. Апостол Павло навчає у Посланні до Римлян (10, 17): «Віра із слухання, а слухання через Слово Христове». Необхідно слухати, щоб почути та повірити, і тоді вже перебувати у молитві, яка єднає з Богом. Тому Ісус наказує привести опанованого німим та глухим духом, щоб позбавити людину його впливу, щоб відкрити їй вуха та уста її серця. Ісус чинить чудо: повертає можливість людині чути Слово Боже та розмовляти з ним. Це стається тоді, коли батько сягнув кризи віри до самого дна, і звідти засвідчив свою віру. Учні також повинні перейти шлях, що його пройшов батько. Учнів чекає також криза віри із смертю Ісуса і коли вони її пройдуть, тоді вже полишить їх глухий та німий дух і не повернеться більше
Нехай сьогоднішня неділя відкриє нам нові шляхи до Христа, який кожного недільного ранку дарує нам впевненість і надію на світле Воскресіння. Своїм словом він скріпляє нашу віру, через яку ми будемо ще більше любити його і з радістю переможемо злого духа, який шкодить нам на шляху до тихої пристані якою є Христос. Амінь

П’ята Неділя Великого Посту
Євангеліє від Марка 10, 32-45
.............................
.............................

Господь наш Ісус Христос неодноразово провіщав про Свої страждання: “Ось, ми йдемо до Єрусалиму, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам, і знущатимуться над Ним, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне” (Мф. 20, 19). Так Він заздалегідь говорив про Своє приниження і про грядущу чашу страждань, котру Він випив за рід людський.

Все життя Христа Спасителя – це служіння спасінню людей. “Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох” (Мф. 20, 28).
Він і нині очищає і відроджує нас у святому хрещенні, освячує благодаттю Святого Духа в миропомазанні, священнодіє в Літургії, як вічний Первосвященик, приймає нашу сповідь і відпускає гріхи в таїнстві Покаяння, просвіщає, керує у священстві, благословляє подружній союз на благословенне народження і виховання дітей в таїнстві Шлюбу, як Лікар душ і тілес, лікує наші немочі в таїнстві Єлеоосвячення. Він невидимо присутній з нами, за власною Його обітницею “Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них… Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь" (Мф. 28, 20).
У нас тепер Великий піст. Піст освячений Спасителем, Котрий постив сорок днів і ночей. Словом і прикладом Господь узаконив піст. Піст і молитва – найвірніша зброя проти диявола й багатопристрастної плоті. Постом і молитвою ми готуємося до зустрічі страсних днів. Страсті – це спасительна жертва нашого Господа, котра завершилась Його смертю на хресті, перед якою Він сказав: “Звершилося!”. Все Господь зробив і продовжує робити для нашого спасіння. В Божественній літургії Він щоденно подає вірним Своє пречисте Тіло і животворящу Кров на відпущення гріхів, на зцілення душі і тіла, в життя вічне.
Христос з нами повсякденно. Він служив і служить нам. За Його прикладом ми повинні служити один одному любов’ю. Всі ми у Христі – члени одного тіла, брати один одному, і тому за вірою, з обов’язку, за переконанням розуму й серця повинні служити один одному, жити не тільки для себе, але й для інших. “Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсильних і не собі догоджати. Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання” - пише святий апостол Павел (Рим. 15, 2).
Служіння ближньому не може бути без самовідданості й хреста. На добро люди частіше відповідають злом і невдячністю. Але чи є хрест важчий Хреста Христового?
Приклад Господа Ісуса, Котрий заради нас вичерпався повністю, нехай буде для нас допомогою й спонуканням до самовідданого служіння для блага інших.

Вербна неділя.
..............
..............

Останній перед Великоднем ( Паскою) тиждень називають Вербним (чистим, квітним, білим) , а неділю Вербною.
За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.
На вербну неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд посвячення вербних галузочок. Вважається що вони при цьому набувають магічних властивостей. На покуті вербова галузка оберігає оселю від блискавок. З галузок чи листочків верби роблять настоянку й лікують людей від головних болей, гарячки, шлункових хвороб, заживляють рани, зцілюють домашніх тварин.
Після Вербної неділі нерідко повертається похолодання. "Прийшла Вербниця - назад зима вернеться", - говорять в народі.

Воскресіння Христове (Великдень)
...............................
...............................
"Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував".

"Празників празник і торжество торжеств". З усіх великих празників церковного року найбільш урочистий і радісний - це світлий празник Христового Воскресіння. Найбільшим доказом божества Ісуса Христа є Його воскресіння. Надзвичайно промовистим богослужінням цього празника є Воскресна Утреня, на якій читається частина пасхальної проповіді св. Івана Золотоустого: "Де твоє, смерте, жало? Де твоя, де, перемога? Воскрес Христос, і ти провалився. Воскрес Христос, і впали демони. Воскрес Христос, і радіють ангели. Воскрес Христос, і життя панує. Воскрес Христос, і немає ні одного місця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих".

На Божественній Літургії в празник Пасхи читається початок Євангелія від Івана на багатьох мовах: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог".

Великдень - це празник, який нагадує нове сотворіння. Син Божий прийшов на цей світ, щоб наново сотворити людину, привернути їй первісну гідність дитини Божої. У цей день Господь творить нове небо і землю і привертає людям первісну безсмертність. Це нове небо має місце в душі кожного християнина, який щиро покаявшись, посповідавшись, прийняв пасхальне св. Причастя, тобто воскресіння Христове до своєї душі.

Сьогодні знову лунають дзвони, які виявляють радість з небес і вдячність Богові, яка підноситься зі землі.

У світлий і радісний день Христового Воскресіння свята Церква взиває небо й землю до святої Божої радості: "Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє, нехай святкує увесь видимий світ і невидимий, Христос бо воскрес - радість вічна"!
.....................................................................................................................................................................................................................................................................
Традиції святкування Зелених свят

В українському народі виробилась особлива назва до свята Зшестя Святого Духа, а саме зелені свята. Це одне з найвеличніших річних природних свят українців, яке сягає своїм корінням в сиву давнину і заховує в собі пошанування сонця, води, землі, які народжують зелене диво – творять життя. Наші предки вшановували зелені свята навесні – через сім тижнів після весняного рівнодення, тобто великодня. В цей час як правило тепле весняне сонце вже достатньо прогрівало землю, яка відгукувалась розмаїтою рослинністю. Наші пращури твердили, що рослинність цього часу містила у собі загадкову силу, яка охороняла усе живе від зла. Напередодні зеленої неділі у суботу, що називалась клечаною, обов’язково прикрашали подвір’я та господарські будівлі клечанням – зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня горіха, дуба. Біля порога хати ставили зелені дерева, вікна, дахи і тини теж клечали зеленим гіллям. В хаті на стіл накритий білою скатеркою клали хліб – сіль, за образами – бузок і гвоздики. Долівку встеляли травою, серед якої запашний чебрець та полин “від чародійства”. В горнятах і глечиках, що ставили на вікнах і на столах – півонії, лілеї, фіалки, пижма тощо. Під іконами запалювали лампадку або свічечку, тьмаве світло якої, пробиваючись крізь густу зелень навивало на серце почуття радості і благоговіння. Весь цей рослинний букет створював незвичайну пахучу ауру у хаті і яка, до речі, діяла оздоровчою силою на нервову систему та дихальні органи людини. Це свято породило багато пісень – веснянок, в яких прославляється розмай природи. Впоравшись, що треба в хаті, селяни вбиралися в святковий одяг, потім посідавши на лавки, чекали благовісті. Почувши дзвін, вставали і перехрестившись йшли до церкви. Існував звичай – після літургії йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. Хто з селян бажав певного посвячення господарських будівель, виносив до воріт стіл, покривав скатеркою, а зверху клав хліб – сіль. Таке посвячення домів, криниць і господарських будівель було пов’язане з віруванням селян в існування русалок. Наші пращури щоб захистити себе і свою господарку від впливу злих сил створювали обереги. Вважали вони, що гілки тополі і осики містять енергію яка відганяє всяку нечисть. Їх часто вішали над кошарами та стайнями, де знаходилась худоба. В період зелених свят українці святкували свято ”Зільник”, яке християнство згодом замінило на Симона Зилота одного з апостолів Христа. Саме на свято Зільник, жінки провадили перший ритуальний збір цілющого зілля, в першу чергу, коріння бо воно цього дня мало цілющі властивості). Копали його до сходу Сонця, доки роса не впаде. При цьому заспівали веснянку «піди дівко до гаю, шукай зілля розмаю». Вважалось що цього дня не можна було обробляти землю, вбивати в неї кілки та порушувати її спокій. Цього дня землю величали, дякували за щедрі дари. Страви Обрядовими стравами зелених свят були: крашанки, які проходять через усю весняну обрядовість і є символом зародження нового життя, готувались також калачі, м’ясні страви та молода зелень. Відвідування помердлих На зелені свята, провідували померлих родичів. При цьому в деяких місцевостях північної зони могли також обсипати татарським зіллям. У панахиді люди молились за упокій своїх родичів і знайомих, випрошуюи в Бога ласки прощення їхніх гріхів і благодаті Святого Духа. На Зелені Свята починають квітнути жита і зернові культури, а за народним віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. В стародавніх мешканців Європи, а зокрема у нас в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період, люди боялися щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві ж предки – це охоронці інтересів свого роду, ось до них у цей небезпечний час живі і зверталися, їх поминали, і просили доброг врожаю. Навіть клечання, зелене гілля в’яжеться з мертвими предками: “то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні”. У Зелену суботу здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули без вісті десь на далеких дорогах, в чужих краях. Були це переважно козаки, а пізніше вояки-герої, які боролись за свою батьківщину і йшли свідомо на смерть заради свободи. Деякі обряди На лівобережжі існувала традиція водіння тополі. У цьому дійстві участь брали дівчата які з поміж себе вибирали одну і одягали її у тополю. Водили її по усіх дворах в яких кожен господар зустрічаючи такий гурт щедро дякував і обдаровував гостинцями. Землеробські обряди Деякі обряди зелених свят носили суто землеробський характер. Від Трійці розпочинався Петрівський піст і в перший понеділок посту на Поділлі відзначали свято «розгори», чи «русалії». Найчастіше в цей день проходив обряд «гонити шуляка». Специфічна особливість обряду полягала у тому, що його виконували заміжні жінки. На другий день зелених свят, зібравшись зранку компаніями у шинку, вони ставили одна одній могорич. Подібні колективні зібрання були необхідною запорукою збереження курчат від яструба. Іноді з гілочок та інших матеріалів виготовляли ляльку – шуляка. Поклавши поруч з нею кілька зерен, а також хліб, цибулю, сир і м’ясо, імітували годування птаха. Сидячи навколо жінки приговорювали до нього: «Не дивись на курчат, а дивись на падло». Драматичні епізоди чередувались із танцями та піснями. На завершення ляльку-шуляка розривали на частини і кожна учасниця бенкету викупала свою хустку. Зелені свята завершували вінчання весни з її пробудженням природи та передавали естафету літу, яке наближалось, а вже в ньому зустрічали свято Купала.

--------------------------------------------------------------------------------

Традиції святкування Господнього Вознесіння

На відзнаку свята Господнього Вознесіння, люди випікали обрядове печиво у формі драбинок, „щоб було по чому Ісусові вилізти на небо”. Такий ритуальний хлібець носили на могилки, щоб в останнє колективно пом’янути померлих. Крім печива, готували також пласкі млинці з пшоняного борошна, у деяких місцях пекли паски і фарбували крашанки на поминки. Селяни в цей день обходили свої посіви, качали на них крашанки, оскільки „на Вшестя вже починає викидати колос”. До цього дня намагалися повністю обсіятися, бо через десять днів буде Трійця.

--------------------------------------------------------------------------------

Пасхальні традиції

3 усіх великих празників нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний - це Світлий Празник Христового Воскресіння. Він, як каже ірмос 8-ої пісні пасхального канона утрені: "Цар і Господь, празників празник і торжество торжеств". Ми щиро вітаємо вас з світлим празником Христового воскресіння. У цьому світлому й радісному дні Христового Воскресіння св. Церква взиває небо й землю до святої Божої радости: "Хай небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує увесь світ видимий і невидимий, бо Христос устав, радість вічна" В цей життєдайний і святий день зичимо світла, Христового воскресіння, радості, миру і любові у ваших серцях. Пропонуємо Вашій увазі невеличкий огляд того, як святкували великдень наші предки. Є досить багато легенд чи великдень є насправді величним святом і ось одна з них. “Був, кажуть, колись чоловік Свирид. Як дочекався він великодня то подумав собі, кажуть люди великий день, а я ще побачу чи цей день справді такий великий. І ось в день світлого празника запріг волів та й пішов орати. Люди в церкві Богу моляться, а він оре. Тільки но почав орати, аж ось під землею щось загуділо. І в ту саму хвилину, Свирид разом з плугом і волами так і провалився крізь землю. Люди кажуть, що на цім місці виросла могила і коли прийти на ту могилу та прикласти вухо до землі, то інколи наче чути як хтось кричить із неї”. Ось так то люди переповідали про велике значення Великодня. І ось наставав день світлого Христового воскресіння. Дзвони церков лунали по всіх округах із усіх кінців села чи міста народ рухався до церкви. Чи то пішки, а хто й возом. Дітей також брали із собою, в дома ніхто не залишався. Колись у селах України парубоцтво мало звичай в ніч під Великдень разпалювати вогонь. Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще — щоб його можна було бачити і в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу — «бо в сухому дереві нечиста сила ховається». На Київщині існує повір'я, що в ніч під Великдень, під час читання діянь усі закляті скарби «горять». Ідучи до церкви, кожний дорослий чоловік або жінка бере з собою по кілька крашанок, якими буде обмінюватися з тими, з ким доведеться вітатись привітом Христос Воскрес. Староста або паламар наказував виносити усі хоругви з церкви. Звичайно парубоцтво виносило хоругви і хрест, а старші чоловіки брали образ воскресіння Христового, євангелію та артос, а чотири поважні дідусі виносили плащаницю. В цей час сторож уважно оглядав церкву, щоб ніхто не залишився в середині. І так з врочистим співом Христос воскрес, обходивши довкола храму тричі, люди входили до Церкви. По завершені літургії в притворі святилося свячене, що складалося з Паски, сиру, яєць, маку, ладану, солі, поросяти, масла сала та ковбаски. Яйця святили очищеними бо боялися, щоб священна шкаралупа не впала на землю і не була потоптана ногами. Поздоровляли зі святами і Христосилися уже після богослуження, при цьому цілувалися і обмінювалися писанками чи крашанками. Свячені крашанки люди зберігають з року в рік і як трапилась б пожежа то перекидали б їх через вогонь вірячи, що він погасне. На Харківщині ранком йдуть шукати скарбів коли в церкві проспівають «Христос Воскрес», бо тоді «земля розкривається, і скарби виходять на поверхню». Як тільки приходили з церкви то перше вносили в хату кошик зі свяченим, а пізніше намазували свяченим салом губи, ніс і усе обличчя, щоб у літі не боліли і не тріскалися від вітру та сонця. Після цього господиня йшла накривати стіл , а господар брав свячене та йшов ним частувати усю худобину. В західніх місцевостях України, прийшовши чи приїхавши додому, господарі відразу до хати не заходять. Вони обходять всі будівлі, що є в господарстві, і посипають навколо них свячену сіль — «щоб нечисту силу відігнати». Після цього господиня йде до хати накривати стіл, а господар заходить з «дорадником» до стайні привітатися з худобою. Приготувавши усе, родина сідала до столу, заспівавши тричі Христос Воскрес. Стіл мав бути застелений білим обрусом і заставлений найліпшими напитками та наїдками, в кілька рядів ставили на стіл паски, що пеклися на різних солодощах та пахучому корінні. Разом з паскою в яку була встромлена гілочка свяченої верби і воскова свічка, стояли тарілки з яйцями пофарбованими на різні кольори: жовтий, синій, червоний. Стояло також начинене порося з хріном у зубах, а по боках його зелень та овочі; смажена гуска, телятина, вуджена свиняча шинка, шматки чорного хліба, крафка з горілкою. Під вагою великодніх наїдків та напитків гнулися столи і усе це не знімалося протягом тижня. На Поділлі, Волині та в західній Галичині відбувається обряд розговіння. Найстарішою формою цього обряду, є такий. Господар обходить тричі навколо столу, з мискою, наповненою «свяченим». Ставши обличчям до святих образів, він розрізує на тарілці кілька свячених яєць і кінчиком ножа або ложкою підносить частину яйця до рота (ніби причащає) кожному членові родини, примовляючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися світлого празника Воскресіння Христового в щасті і здоров'ї!» «На Великдень цілий день дзвонять і тому кожний селянин старався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити в дзвін, бо це, за народнім віруванням, приносило щастя. «Після розговіння кожний поспішає першим вийти на дзвіницю і задзвонити, будучи певний, що від цього буде добрий урожай гречки на його ниві». З давніх давен існувало на Україні повір’я, що на Великдень під час сходу сонце, грає. На Гуцульщині кожен побачивши сходяче сонце побожно скидав накриття з голови і звернувшись обличчям до сходу віддавав глибокий поклін, хрестився і мовив: “Слава тобі Господи, за личенько твоє Господнє, що ся показало праведне, слава Тобі провіщення наше”. На Поділлі кажуть, що сонце — це відблиск лиця Божого, і тому воно так яскраво світить. Ранком на Великдень, перед тим, як має сходити сонце, люди відчиняють усі віконниці і відслоняють фіранки на вікнах, а, краще сказавши, усувають все, що могло б не пропустити до хати чародійного проміння великоднього сонця, що, за народнім віруванням, приносить у дім щастя і здоров'я. Так у великій радості зі співом та дитячими танцями проходить весь день. У світлий понеділок селяни ходили один до одного, цей день називали ще волочільним, бо ходили з поздоровленнями до рідних, знайомих, священиків приносячи в подарунок пшеничний калач і декілька крашанок. Крім поздоровлень лунали великодні вірші: “Христос воскрес із мертвих сонце світиться, Ісус Христос на світ родиться. Божа мати на камені стояла криваві сльози проливала, як нам Христове тіло зняти, на престол положити, плащаницею вкрити?” Великодній понеділок називався ще обливаним понеділком, бо у цей день за стародавнім звичаєм хлопці обливали дівчат водою, а дівчата дарували їм за це крашанки. Обливатися водою – це стародавній звичай, який символізував весняне очищення. На третій день великодніх свят усі збиралися з музикою та танцями відпроваджувати свята. Але перед тим вони відвідували гроби померлих, яким приносили свячене роблячи їх живими причасниками цих великодніх свят. Так у веселощах з піснями та танцями наші пращури святкували Великдень. Якщо подивитись, то можна помітити, що ми багато чого від них успадкували, але саме головне, що й багато забули та втратили.

Тарас Семенюк